Повернутись до списку статей

Першоквітнева історія від Ярослава Денеки, м. Київ

Ріелтори під прицілом! (першоквітнева історія про побічні моменти кризовогого ринку нерухомості з елементами трагіфарсу). Мене звати Ярослав. Я працюю на ринку нерухомості більше 10 років. Історія відбулась зі мною особисто 1-го квітня 2015 року. Ситуація в країні зараз не спонукає до економічного зростання, тому останнім часом Київ виявився вщент заповненим всілякого роду.

Першоквітнева історія від Ярослава Денеки, м.Київ

Денека Ярослав Юрійович

консультант з питань нерухомості, працюю в Консультаційному Центрі з питань нерухомості Яrealty, м.Київ, Україна, стаж в нерухомості - 10 років,

телефони: 0442211558, 0509000009, 0673283528,

додатковий e-mail: yydeneka@gmail.com,

сторінка на Facebook: https://www.facebook.com/yaroslav.deneka

Ріелтори під прицілом!

(першоквітнева історія про побічні моменти кризовогого ринку нерухомості з елементами трагіфарсу)

Мене звати Ярослав. Я працюю на ринку нерухомості більше 10 років. Історія відбулась зі мною особисто 1-го квітня 2015 року. Ситуація в країні зараз не спонукає до економічного зростання, тому останнім часом Київ виявився вщент заповненим всілякого роду шукачами легкої наживи. Ми, ріелтори, є однією із тих категорій, які ризикують часто зустрічатись із такого роду суб`єктами. Тому ми зобов`язані оберігати та застерігати наших клієнтів від всілякого роду шахрайських схем та афер. Але як бути, коли під прицілом виявляємося саме ми?

Отож, почну. Ввечері 31 березня десь у 19.00 я їду в транспорті і мені поступає дзвінок із номера 0635144704. Людина розмовляє російською:

- Ярослав? Ви займаєтесь нерухомістю?

- Так, займаюсь.

- Ми хочемо звернутись до Вас, щоб Ви допомогли продати дві двокімнатні квартири по бульвару Верховної Ради,14Б. Квартири продає мій директор…

- Стоп, Ви зараз, мабуть, обдзвонюєте по списку всі агенції нерухомості, пропонуючи ці квартири? – я зразу ж планую відмовитись від пропозиції, бо працюю лише індивідуально і не кидаюсь на об`єкти, які всі рекламують.

- Ні, ми хочемо звернутись саме до Вас. Нам Вас рекомендували, - співрозмовник мене цією фразою однозначно зацікавлює.

- Вибачте, а хто саме рекомендував? – питаю я.

- У нашої секретарші була Ваша візитівка.

Ми домовляємось здзвонитись пізніше і десь через півтори години я його набираю і питаю про параметри квартир – метраж, ціна, стан і т.д. Мій співрозмовник зразу ж пропонує зустрітись із його директором – власником квартир – і всі деталі розпитати при зустрічі. Ми домовляємось зустрітись завтра о 12.00 за адресою Микільсько-Слобідська,1А. Мене переповнює радість від того, що з`явився новий потенційний клієнт із хорошими об`єктами. Я готуюсь до зустрічі – роблю аналіз ринку по попереднім даним і роздруківки. Єдине, що бентежить, це те, що за всю мою кар`єру, коли секретарі якихось директорів чи керівників дзвонили і пропонували об`єкти своїх начальників, то вони жодного разу не пропонували зустрічі і тим більше не пропонували індивідуальної роботи. Але я роблю висновок, що мені просто повезло.

1-го квітня, в професійне свято брехунів, гумористів та шахраїв, я їду на зустріч. Важка ситуація на ринку нерухомості не спонукає до перебірливості клієнтами. А тут такий Джек-пот – цілих дві квартири з ремонтом в новому будинку, які треба терміново продати. Зранку мені подзвонив вчорашній співрозмовник і підтвердив зустріч, тому я їду повний надій та сподівань.

Десь в 11.50 я уже стою за адресою Микільсько-Слобідська,1А. Через кілька хвилин після мого дзвінка за мною вискакує високий хлопчина, який мені саме дзвонив і який своїм зовнішнім виглядом нагадує офісного клерка. Хлопчина вибачається і проводить мене в кафе L`Kafa на другий поверх, де у абсолютно порожньому залі за крайнім столиком в кутку сидить його директор – крупний мужчина представницького вигляду. Директор простягає пухку руку, запрошує сісти та пропонує чай-каву. Від чаю я відмовляюсь і ми починаємо переговори. Говоримо про його квартири, ціни, нерухомість, ситуацію на ринку взагалі. «Директор» досить обізнаний про ринок нерухомості та його актуальні труднощі. Він говорить, що купив квартири дітям. А діти «уєхалі в Германію» і тепер треба терміново витягнути гроші з квартир і вкласти в бізнес. Ми вирішуємо, що я буду продавати квартири на 10-15% нижче ринкових, комісійні закладемо в ціну, мені передадуть ключі, після того, як я з’їжджу з його управляючим сфотографувати квартири. Карочє, відчуття Джек-поту посилюється, настрій покращується, а бесіду із «директором» ми ведем весело та невимушено – ми ж уже майже партнери. «Директор» дає «клерку» вказівку зробити мені копії документів і викликати якогось Васильовича, який зі мною повинен їхати дивитись квартири.

В цей момент «клерк» підводить до нашого столу незнайомця і говорить «директору», «што ета па вапросу сахара». Незнайомець питає «директора» за 10 тон цукру, домовитись за які він саме зараз приїхав. «Директор» дає «клерку» вказівку підготувати документи новому гостю і запрошує незнайомця сісти за наш стіл та почекати. Наша розмова про нерухомість різко переходить на звичайні побутові теми, адже мені незручно обговорювати особисті питання клієнта в присутності чужої людини. «Директор» юморить, говорить про вихідні, погоду, відпочинок з друзями, де вони нещодавно грали у карти в гру «тридцять одно». «Незнайомця» чомусь цікавить ця гра і час від часу він відволікається на телефонні дзвінки та відходить. В ці моменти «директор», підмигуючи мені, робить висновок, що «незнайомець» «азартний парєнь». І тут він згадує, що з вихідних у нього в портфелі ще лежить колода карт і достає її. «Незнайомець» виявляє неабияке бажання навчитись грати в «тридцять один» і «директор» вирішує йому розповісти. А за одно і мені показати. Я ж, підтримуючи розмову і маючи бажання подобатись новому клієнту, роблю вигляд, що мені дуже цікаво. «Директор» розповідає нам «розклади» і говорить, що в цю гру грають мінімум три людини і пропонує взяти участь, «штоби абьясніть чєлавєку ігру». Я згоджуюсь. «Директор» розкидає карти. Ми, для прикладу, кидаємо по 1, 2, 5 гривень. В мене карта хороша і я раптом виграю 50 гривень. Блін, мені дуже незручно. «Нічєго, нічєго, ви же віігралі», каже «директор», згортає мені гроші і пропонує розкинути карти останній раз, «чисто для таво, штоби закрєпіть». Я ще в стані ейфорії від вдалих переговорів і перспективного клієнта, тому не «в`їзджаю» зразу, що клієнт насправді не зовсім клієнт, а переговори не зовсім переговори. Я даю згоду на ще один круг гри.

Карти в мене просто шикарні. Гра робить круг, «директор» піднімає ставку до 50грн., потім до 200грн. Я прикидаю, що в мене карта хороша, а 200 гривень запишу в представницькі витрати на переговорах. «Невисока ціна за два хороших об`єкта», - наївно думаю я. Нічого не підозрюючи кидаю на стіл 200грн. «Незнайомець» робить вигляд, що в нього нема грошей і «директор» пропонує йому записати борг на листочок. І тут же мій клієнт піднімає ставку до 500грн. Я розумію, що навколо мене твориться якийсь сюрреалізм: я прийшов на переговори по квартирах, познайомився і справив хороше враження на клієнта, чекаю копії документів та людину, з якою буду їхати на об`єкти, і тут раптом сиджу та граю з майбутнім клієнтом та якимось чуваком в карти. «Директор» бачачи, що я зробив паузу та роздумую, пропонує теж записати ставку в борг на листочок, «ето єслі нєт сєйчас дєнєг, а патом в тєчєнійє часа падвєзьотє». Мозок починає шалено працювати, аналізуючи ситуацію та викидаючи варіанти виходу з положення, і я різко вирішую скинути карти та припинити гру. «Директор» тут же комусь дзвонить і зі словами «дагаварітєсь с Васільічєм о встрєчє» дає мені телефон. В телефоні якийсь мужик, який представляється Геннадієм Васильовичем, просить продиктувати мені свій телефон та запевняє мене, що як тільки звільниться, то набере мене і ми поїдем дивитись квартири.

«Директор» зі мною тут же прощається, говорить, що мені обов`язково передзвонять і я виходжу з кафе на вулицю. Стан просто паршивий. В цей момент я ще думаю, що все якось незручно вийшло, що я впав «в грязь лицом» перед клієнтом із цими картами, що я їм передзвоню, вибачусь за ситуацію і обов`язково покажу себе із кращого боку. Я, не роздумуючи, дзвоню «клерку», який мене зустрічав, але слухавку ніхто не бере. Я дзвоню через годину, дві, три, але мені ніхто не відповідає. І тут до мене доходить розуміння справжньої мети сьогоднішньої зустрічі і те, що ці 200 гривень – це ще дешево мені обійшлось.

Наступні два дні мені, звичайно ж, ніхто не дзвонить і не відповідає на мої дзвінки. Лише 3-го квітня, коли я подзвонив із невідомого моїм «клієнтам» телефону, із того боку бере слухавку якийсь невідомий мужик і агресивно говорить, що мені передзвонять. На цьому все закінчується.

P.S. Через два дні я зайшов у інтернет і перевірив рекламні об`яви 2-х кімнатних квартир за адресою бульвар Верховної Ради,14Б. Виявилось, що за два дні з`явилось більше десятка нових об`яв у цьому будинку. При чому всі ріелтори почали рекламувати лише дві квартири – на 3-му і 9-му поверсі і з ціною на 10-15% нижче ринкової (як я і порадив «клієнтам»). Всі об`яви були без фотографій. Я спробував домовитись по цим об`явам на перегляд квартир, але жоден із ріелторів мені цих зустрічей не організував, мотивуючи тим, що нема зв`язку з клієнтом. Прийшло чітке розуміння, що крім мене ці типочки «опрацювали» досить велику аудиторію ріелторів. Тобто, однозначно стало зрозуміло, що ріелтори – цільова аудиторія цих людей.

Через кілька днів я відвідав кафе L`Kafa на Микільсько-Слобідській,1А. Поговоривши з адміністратором, я виявив цікаві деталі: вхід для клієнтів у зал на другому поверсі строго-настрого заборонений до 16.00! А мене там приймали у 12.00, тобто хтось із іншої зміни офіціантів дозволив цій групі шахраїв організувати зустрічі в абсолютно порожньому залі. Заборона на вхід до 16.00 діє досить давно – після подібних випадків шахрайства у минулому. Людей там не лише в карти обігравали, але й крали речі та ключі від машин. Що ще цікаво – саме цей крайній столик у кутку залу не попадає в камери відеоспостереження. І вони про це знали.

І найцікавіше. Я почав розповідати цей випадок знайомим і вияснилось, що мій бізнес-партнер був на подібній зустрічі у вересні – У ЦЬОМУ Ж КАФЕ, ЗА ЦИМ ЖЕ СТОЛИКОМ І З ЦИМИ Ж ЛЮДЬМИ. І схема була точно така ж: продавав дві квартири директор, приходив незнайомець домовлятись про цукор і підсідав з торця стола. Правда мій колега виявився для них «безперспективним» і та зустріч закінчилась нічим. Із деталей «легенди» шахраїв відрізнялись лише адреси квартир – у вересні вони «продавали» дві квартири на Княжому Затоні. Тобто ці люди, маючи подільників серед персоналу кафе L`Kafa, вже давненько організовують саме в цьому місці кількаденні «сеанси» обробки ріелторів. Після цього залягають на дно, або «працюють» в іншому кафе. А як шум спадає, то вони знову повертаються в напрацьоване місце.

Із цього всього можна зробити висновки, що коли до вас приходить рекомендація, потрібно детально вияснити, звідки вона прийшла. Щодо переговорів, то треба ЗАВЖДИ тримати дистанцію – перехід до панібратських відносин на першій зустрічі не обіцяє нічого хорошого. А тим більше сідати на переговорах і грати в карти, як вчинив один ваш колега – це взагалі нонсенс. Вас повинно також насторожити, якщо протилежна сторона швидко згоджується на всі Ваші пропозиції, тут же підтримує ваші ідеї і нічого не заперечує. Переговори треба вести з «холодною» головою і ні в якому разі не дозволяти емоціям заволодіти Вами. Умійте, також, вчасно зупинятись і рішуче говоріть «НІ!»

Успіху, колеги!

Конкурсные рассказы:

Конкурсный рассказ от Сергея Чайки, г.Кривой Рог

История из жизни риелторов от Ивана Кудояра, г.Киев

Новая работа на конкурс от Натальи Зелениной, г.Николаев

«Чернобривый украинский кот» от Игоря Гойды, г.Ровно

Риелторский рассказ от Елены Маленковой, г.Киев

«Случаи бывают разные», автор Александр Панасюк, г.Чернигов-Киев

«Все как у людей», автор Виталий Кушнир, г.Винница

Конкурсные истории от Игоря Однопозова, г.Киев

"Кто зачем жильё продаёт", автор Ирина Багненко, г.Херсон

Сан Саныч, автор Александр Гришко, г.Киев